Розпочалась подача документів ще на кілька посад до рибоохоронного патруля Азовського басейнового управління | Департаментом екології та природних ресурсів Херсонської обласної державної адміністрації оголошено конкурс | Ветерани АТО отримають ліки безкоштовно | Учасникам бойових дій держава гарантує право на безоплатне санаторно-курортне лікування | Служба за контрактом – шлях до розбудови боєздатної армії | МЗС рекомендує громадянам України утриматися від відвідання Російської Федерації | В Херсоне работает анонимная консультация для больных наркоманией |
     
Еще
 
Эксклюзивный комментарий

Блоги
Афиша

Дивись Українське


Дивись Українське
Щонеділі о 20:00














Google+



Віктор Ющенко: Потрібен податок на розкіш та жорсткий банківський нагляд
«Україна - правова держава, яка гарантує недоторканість приватної власності. Це право непорушне. Тому масова націоналізація і реприватизація є неприпустимими. Якщо приватизація відбулася за законом, то власник має бути впевненим, що це рішення не переглядатиметься у майбутньому». Читайте відповіді Ющенка в рамках проекту «Кандидатський мінімум з економіки» на «Економічній правді».

Кандидатський рейтинг глави держави останнім часом зростає, і не в останню чергу - завдяки його принциповим виступам. Наскільки змінилися принципи економічної програми Віктора Ющенка за останні п'ять років, можуть свідчити відповіді "Економічній правді". "ЕП" публікує першу частину тексту: блоки, які охоплюють державні фінанси та фінансовий сектор.

Блок 1. Бюджетна політика та політика держборгу

- Як ви оцінюєте з методологічної точки зору існуючу систему прийняття бюджету і існуючу схему міжбюджетних відносин (бюджетний кодекс)? Що і в які терміни ви маєте намір у ній змінити, прийшовши до влади?

- Я був і залишаюсь прихильником реформування існуючої бюджетної системи, насамперед, у сфері міжбюджетних відносин. Необхідно принципово змінити наявний розподіл бюджетних повноважень між рівнями влади.

Ще у 2007 році мною запропоновано механізм та етапність переходу до системи міцних місцевих бюджетів. Ці пропозиції стосувалися передачі на місцевий рівень частини видатків із одночасним збільшенням ресурсної бази місцевих бюджетів через закріплення за ними конкретного переліку додаткових доходів, зокрема частини надходжень з податку на прибуток, плати за ліцензії, зборів за спеціальне використання природних ресурсів, тощо.

Моя позиція з цього питання залишається незмінною - основними заходами реформи існуючої системи міжбюджетних відносин мають стати:

- зміцнення фінансової бази місцевих бюджетів, зокрема, шляхом передачі з державного бюджету місцевим бюджетам окремих податків і зборів, у тому числі зарахування до бюджетів розвитку регіонів 10% податку на прибуток підприємств з подальшим розподілом відповідних ресурсів між місцевими бюджетами нижчого рівня;

- передача фінансування на місця повноважень місцевого рівня, в тому числі щодо вирішення проблем розвитку територій, а також тих, виконання яких на місцевому рівні може бути більш ефективним;

- затвердження формули для розрахунку трансферту вирівнювання окремим законом.

Іншими концептуальними позиціями з реформування бюджетної системи є:

- законодавче визначення основних засад здійснення державою запозичень на фінансування бюджетного дефіциту з метою забезпечення часової пропорційності навантаження на бюджет щодо їх погашення у майбутньому, можливостей щодо обслуговування боргів тощо;

- встановлення чітких правил надання дозволів на залучення суб'єктами господарювання кредитів під державні гарантії;

- збільшення прогнозованості та прозорості бюджетної політики шляхом запровадження розроблення та затвердження Верховною Радою України Державного бюджету України на плановий період та прогнозних варіантів бюджетів на наступні за ним три роки, показники яких узгоджуватимуться з середньо- і довгостроковими державними цільовими програмами. При цьому прогнозні варіанти бюджету у належний час з урахуванням поточної соціально-економічної ситуації повинні корегуватися, а не змінюватися концептуально;

- конкретизація бюджетних правопорушень та посилення відповідальності учасників бюджетного процесу за їх допущення.

- Яким, на вашу думку, повинен бути в Україні фіскальний відсоток ВВП (сума податків і зборів до бюджетів усіх рівнів, як відсоток від валового внутрішнього продукту)? У 1997 році він становив 43%, до 2002 року впав до 32% і до 2008 року знову зріс до 38% ВВП на тлі підвищення соціальних виплат усіх типів. Чи повинні і далі в країні підвищуватися податки та соціальні стандарти? На якій позначці знаходиться грань балансу, згідно з розрахунками ваших економістів?

- Як свідчить світовий досвід, загальний рівень оподаткування економіки у різних країнах коливається у досить широких межах (орієнтовно до 50 відсотків). Для більшості розвинутих Європейських країн з високим рівнем соціального захисту відповідний показник складає більше 40 відсотків.

Для України, розвиток економіки якої потребує прискорення, податковий коефіцієнт має бути нижчим. Збалансованість інтересів економіки та цілей соціальної політики у нашій країні може бути досягнута в умовах перерозподілу ВВП через бюджет та соціальні фонди на рівні 35 - 38 відсотків.

При цьому важливо забезпечити рівномірність податкового навантаження на суб'єктів господарювання та максимально можливе зниження тінізації економіки, що дозволятиме знижувати податковий тиск на легально працюючих суб'єктів.

Прикладом впливу на рівень податкового коефіцієнта детінізації економіки є 2005 рік, коли без зміни ставок податків, коефіцієнт за рік зріс на 4,9 відсотка, чому сприяло скорочення схем ухилення від оподаткування.


- Які з існуючих податків, на ваш погляд, повинні бути скасовані, а які нові запроваджені? Як повинні змінитися ставки існуючих податків? Система стягнення яких податків, на вашу думку, має бути змінена у першу чергу і яким саме чином?

- Раціоналізація структури податкової системи має здійснюватися у таких основних напрямах:

- багаті повинні платити більше;

- підприємства, що впроваджують інновації та здійснюють інвестиції, повинні мати право на податкові стимули;

- податки, витрати на адміністрування яких адекватні доходам від них, мають бути скасовані.

Кардинального реформування потребує система місцевих податків у напрямі підкріплення місцевих бюджетів реальними джерелами доходів та скасування тих, які є малоефективними (збір за видачу ордера на квартиру; збір за участь у бігах на іподромі; збір за виграш на бігах на іподром, збір з власників собак тощо).


Важливим засобом зміцнення бази власних доходів місцевих бюджетів має стати запровадження податку на розкіш, який би, крім того, сприяв справедливому перерозподілу фінансових ресурсів від більш заможних верств населення на потреби громади.

Водночас податкове навантаження прямими податками на підприємства має бути зменшено. У зв'язку з цим необхідно:

- знизити ставку податку на прибуток підприємств, насамперед тієї його частини, що спрямовуватиметься на модернізацію основних фондів;

- удосконалити порядок амортизації основних засобів з метою встановлення обґрунтованих строків відшкодування витрат на створення та модернізацію виробництва.

З метою більш ощадливого використання природних ресурсів необхідно перейти до нової системи природно-ресурсних платежів, що базуватимуться на принципах рентного доходу.

Роль акцизних платежів у доходах бюджету поступово має посилюватися, однак акцизна політика повинна бути прогнозованою і збалансованою та не спричиняти тінізацію ринків підакцизних товарів.

Реалізація відповідної політики буде забезпечена шляхом підготовки та прийняття Податкового кодексу.

Разом з тим, першочергового реформування потребує податок на додану вартість, зміни до порядку справляння якого мають бути внесені невідкладно.

Заходи з реформування ПДВ викладені у двох рішеннях Ради національної безпеки і оборони з цього питання 2006 та 2008 років.

Серед них - запровадження спрощеного порядку відшкодування ПДВ для експортерів, що є сумлінними платниками податку; введення відповідальності держави та посадових осіб за безпідставне затримання повернення ПДВ; усунення законодавчих прогалин, які дозволяють вимивати бюджетні кошти за рахунок ПДВ.


- Яким, на вашу думку, повинен бути розмір дефіциту бюджету України у найближчі два роки і чому? З яких джерел має покриватися цей дефіцит? На скільки відсотків на рік, на вашу думку, допустимо прирощувати державний зовнішній і внутрішній борг?

- Вважаю найбільш прийнятним для України на наступний рік балансування доходів та видатків державного бюджету із розміром від'ємного сальдо (дефіциту бюджету) не вище за 4% від ВВП, оскільки на тлі кризових явищ в економіці країни і падіння обсягів валового внутрішнього продукту відбувається скорочення доходної частини державного бюджету.

У подальшому, після їх подолання, вважаю, що 3% рівень дефіциту бюджету до ВВП - це той максимум, якого повинна дотримуватися держава з метою запобігання ризикам щодо виконання внутрішніх і зовнішніх зобов'язань. Зміцнення доходної бази бюджету з відновленням зростання економіки дозволятиме у перспективі скорочувати відповідний показник.

Щодо джерел його покриття - то головним джерелом і надалі виступатимуть державні запозичення. Вважаю основним у цьому контексті - проведення політики запозичень таким чином, щоб забезпечити часову пропорційність бюджетного навантаження щодо їх виконання у майбутньому та недопущення концентрування виплат з погашення боргових зобов'язань у певному часовому проміжку.

Питання доцільності нарощування державного боргу повинно бути тісно пов'язане з напрямами використання залучених коштів. Якщо таке залучення здійснюється в межах порогу фінансової безпеки країни та не відбувається "розбазарювання" одержаних ресурсів, то здійснення державних запозичень є цілком виправданим

Ресурси, насамперед, повинні залучатися для фінансування проектів, в рамках реалізації яких створюються нові робочі місця, а кошти від окупності яких мають стати джерелом погашення відповідних кредитів.

- За останні півтора роки розмір державного зовнішнього боргу (включаючи субординований) збільшився більш ніж у два рази. Чи вважаєте ви, що Україна повинна тепер повернутися до процесу його поступової виплати та зменшення, як це було, починаючи з 2001 року? Або, можливо, критичної межі ще не досягнуто і Україна може і повинна ще брати в борг, направляючи гроші до бюджету?

- Безпечний рівень боргової залежності держави має визначатися, включаючи прямий державний борг та гарантований за кредитами суб'єктів господарювання.

На сьогодні відношення державного та гарантованого боргу до ВВП в Україні складає майже половину (29,4%) від критичного рівня цього показника для країн ЄС (60%).

Хоча макроекономічні критерії дозволяють державі залучати кредити, вважаю, що боргова політика має проводитися досить виважено. Така виваженість полягає у залученні коштів лише:

- на реалізацію самоокупних інвестиційних проектів;

- у разі необхідності - на виконання державою конституційного обов'язку перед громадянами щодо забезпечення належного рівня соціальних гарантій з одночасним проведенням реформ, які дадуть змогу замістити кредитні ресурси стабільними внутрішніми джерелами.

Що стосується надання державних гарантій за кредитами суб'єктів господарювання, то відбір інвестиційно-інноваційних проектів, які фінансуватимуться за рахунок таких кредитів, має здійснюватися на основі ретельного аналізу їх ефективності та з урахуванням фінансових можливостей суб'єкта щодо обслуговування кредиту. Перелік відповідних проектів має затверджуватися у законі про Державний бюджет.

- Назвіть, будь ласка, три ключові напрямки, що мають отримати статус найбільш фінансованих державним бюджетом?

- Навіть в умовах кризи ми маємо пам'ятати - найбільшою цінністю будь-якої держави є її народ. Людина має почуватися в своїй країні в безпеці, від її фізичного та інтелектуального рівня розвитку залежить місце держави поміж інших країн світу.

Тому для її стратегічного сталого розвитку державні фінансові ресурси мають бути насамперед спрямовані на забезпечення:

1. Гарантованого Конституцією і законами України достатнього життєвого рівня для кожного громадянина.

2. Оборони і безпеки. Хаос та безкарність не може бути частиною громадянського суспільства. Безпека кожного громадянина від внутрішніх і зовнішніх загроз - наріжний камінь побудови цивілізованого суспільства, гарантія збереження незалежності держави.

3. Інноваційного розвитку, насамперед через забезпечення доступу громадян до отримання освітніх послуг. Якісна освіта - основа подальшого розвитку країни, це поштовх до кардинальних змін у суспільстві. Саме освіта і підготовка кадрів обумовлює розвиток добробуту країни, становлення громадянського суспільства.

Блок 2. Банківська система

- Чи повинен Національний банк бути зовсім незалежним від уряду, Президента, Верховної Ради та будь-яких інших органів влади? Або, навпаки, Національний банк має бути підконтрольний Міністерству фінансів чи Кабінету міністрів? Якщо другий варіант, то з яких питань інші органи влади мають впливати на рішення Нацбанку?

- Національний банк України потребує незалежності від інших органів державної влади, оскільки політичні сили, що очолюють передусім органи виконавчої влади, часто схильні використовувати його ресурси для вирішення своїх цілей на шкоду державним інтересам

Протягом останнього року Уряд постійно намагався здобути контроль над Нацбанком. Періодичні політичні заяви про зловживання з боку керівництва регулятора, жодні з яких не були підтверджені, призначення спеціальних комісій з метою розслідування таких зловживань, нелегітимні постанови Верховної Ради України щодо скасування власного рішення про призначення голови НБУ мали одну мету - здобути контроль над НБУ та поставити на його чолі лояльну до Уряду особу.

Контроль над Національним банком України дає можливість Уряду через емісійне фінансування усунутися від стратегічних реформ, від планування реалістичного бюджету країни, від піклування про зростання реального ВВП та, в кінцевому випадку, від уникнення проведення непопулярних кроків.

Тому мною було подано на розгляд Верховної Ради проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності Національного банку України (№ 4787) з метою створення правових умов для виконання Національним банком України своїх конституційних завдань, посилення незалежності Національного банку України як центрального банку держави, особливого центрального органу державного управління. І я сподіваюся, що народні обранці мою ідею підтримають.

- Чи повинна банківська система бути переважно з вітчизняним капіталом? Яке ваше ставлення до того, що нерезиденти володіють українськими банками? Якщо ви за обмеження їх участі, то якою має бути частина нерезидентських банків у сукупному капіталі та сукупних активах банків?

- У нас вже давно в Україні присутні іноземні банки. І хочу зазначити, що головною умовою є і повинні бути абсолютно рівні вимоги, які встановлюються регулятором ринку. Це стосується і норм резервування, і економічних нормативів, і принципів корпоративного управління - тобто всі банки повинні працювати за одними і тими ж правилами.

У певних випадках треба вітати присутність іноземного капіталу на українському ринку. Насамперед, це стосується диверсифікації ризиків. Так, наприклад, в умовах розгортання економічної кризи, банки з іноземним капіталом набагато швидше пристосувалися до існуючих реалій і скоріше здійснили докапіталізацію банківської установи власними силами зовнішніх інвесторів. На жаль, українським банкам не в останню чергу довелося вдатися до допомоги держави з метою збереження їх стабільності.

Разом з тим, українські банки в умовах високої конкуренції також не сидять склавши руки і стрімко починають підтягуватися до рівня своїх іноземних конкурентів. Це дає їм можливість не тільки не втрачати контроль над часткою ринку, а й нарощувати свої позиції.

Однак збільшення банківського капіталу від нерезидентів ні в якому разі не повинно приводити до засилля іноземної валюти на нашому ринку, оскільки часто іноземні гравці з метою нівелювання валютних ризиків намагаються нав'язати валюту своєї країни як засіб обігу та заощаджень.

Тому я ще раз підкреслюю, що ми не повинні боротися з присутністю іноземного капіталу у банківській системі, а докладати усіх зусиль для запровадження національної валюти як засобу обігу в усіх сферах економіки.

- Чи потрібні взагалі державні банки? Якщо так, якою має бути частка державних банків у банківській системі? Які функції повинні виконувати державні банки? Вони мають створювати конкуренцію комерційним банкам і приносити державі прибуток, чи вони мають забезпечувати державні суспільно важливі програми, нехтуючи прибутком? Світовий досвід показує, що це дві протилежності.


- Державні банки створюються і існують для того, щоб виконувати спеціальні функції, визначені державою. Ці функції зазвичай не виконуються комерційними банками внаслідок їх низької прибутковості, великої потреби у капіталі тощо.

Так, наприклад, функцією Ощадного банку є надання банківської послуги фактично в будь-якій точці нашої держави. Інша його історична функція - виплата знецінених заощаджень Ощадного банку СРСР, і її було б надзвичайно технологічно складно передати на виконання іншому банку.

Свої спеціальні функції має й інший державний банк - Укрексімбанк, який покликаний сприяти українському експорту, в тому числі і через домовленості про фінансування купівлі української продукції в інших країнах закордонними банками.

Намагання ж перетворити їх на установи, що мають поповнювати державний бюджет, призведе до втрати ними своїх функцій та спотворення конкуренції.

- Чи має існувати в країні державний банк розвитку для фінансування винятково інвестиційних проектів? Чи, навпаки, держава має створювати умови для того, щоб інвестиційні проекти фінансували звичайні банки, і лише передбачати, наприклад, пільги або компенсації за такими програмами?

- Ключовим питанням залучення інвестицій в країну є вартість та доступність ресурсів.

У країні повинен бути створений дієвий інструмент для акумулювання довгострокового ресурсу для здійснення фінансування інноваційних проектів на умовах окупності. Не має значення, в якій організаційній формі буде існувати цей інструмент.

Так, у нас сьогодні існує спеціальний додаток у бюджеті - кредитування. Є також Стабілізаційний фонд. Можна створити банк, який буде надавати цей бюджетний ресурс за певними процедурами.

Головне інше - ресурси не повинні розпорошуватися намарно, як ми це зараз можемо спостерігати з використанням коштів Стабілізаційного фонду Державного бюджету. Замість того, щоб підживлювати стабільний розвиток економіки, вони витрачаються на вирішення одноденних популістичних завдань, які не несуть жодного інвестиційного характеру.

Звичайно, що країна має підтримувати участь комерційних банків у фінансуванні суспільно значущих інвестиційних проектів. Для цього у Національного банку є необхідні інструменти. Я наполіг на їх застосуванні, коли було необхідно залучити кошти для фінансування підготовки до Євро-2012, і банки надали більше 700 мільйонів гривень.

- Чи підтримуєте ви ідею відновлення спеціалізованих державних банків? Наприклад, окремий банк для "Нафтогазу", міністерства транспорту, іпотечних програм? Чи мають державні установи та підприємства обслуговуватися винятково у державних банках?


- Я завжди був проти кишенькових банків, оскільки це шлях в нікуди.

Їх діяльність на ринку обмежена, ризики не диверсифіковані, а це у свою чергу створює великі проблеми для вкладників таких банків. Так, якщо один державний монополіст обслуговуватиметься окремим банком, і у цього підприємства виникнуть фінансові проблеми, то страждатиме не тільки це підприємство, а й тисячі вкладників, які довірили свої заощадження.

Що ж до обслуговування державних підприємств у державних банках, то я вважаю, що тут треба виходити із видів розрахунків, які проводить державне підприємство.

Основне правило - це дотримання конкурентності на ринку банківських послуг. Однак існують підприємства, які задіяні в галузі підтримання обороноздатності держави та державної безпеки.

Оскільки частина розрахунків таких підприємств часто пов'язана з державною таємницею та конфіденційністю, я вважаю, що такі розрахунки повинні здійснюватися виключно через рахунки, відкриті в державних банках.

- Україна повинна мати небагато великих банків або будь-яку кількість банків різного розміру? Перший варіант припускає потужні банки, які здатні фінансувати великі проекти, але які також схильні до картельних домовленостей та підконтрольності політичним силам або олігархічним групам. Багато різних банків означає конкуренцію, але великі ризики банкрутства і потенційно слабшу систему нагляду.

- Фінансова криза показала, що стійким може бути лише той банк, що має розумне співвідношення капіталу до ризикованості своїх операцій. Невеликим банкам надзвичайно важко утриматися від участі у тих ризикованих, але дохідних операціях, які не дозволяє їм здійснювати їх розмір капіталу.

Тому одне з ключових завдань Національного Банку полягає у тому, щоб забезпечити належний нагляд за банками і не допустити, щоб схильність до ризику окремого банку мала наслідком порушення інтересів вкладників такого банку.

Очевидно, що вимоги нагляду будуть посилюватися - це є одним з уроків кризи. А це означає, що банки будуть вимушені або обмежувати кількість операцій і поступатися прибутком і конкурентоздатністю, або об'єднуватися. Вважаю, що це і буде головною рушійною силою до консолідації ринку, який і визначить конкретну кількість банків, що залишаться.

Щодо можливих змов між банками, то хотів би відмітити, що і сьогодні найбільші банки займають майже 70% ринку, але між ними існує жорстка конкуренція. Це відповідає світовій практиці.

- Чи має Нацбанк емітувати гривню для фінансування видатків уряду? Якщо так, то за якими напрямками, і як ви бачите гарантування цільового використання коштів та їх повернення? У яких обсягах має бути ця емісія? Якщо ні, то якими ви бачите джерела фінансування суспільно важливих програм? Чи виступаєте ви, у такому разі, за повну незалежність Національного банку від будь-яких державних програм?


- Фінансування видатків на початку 90-х років за рахунок емісійних коштів призвело до гіперінфляції у тисячі відсотків. Цей досвід призвів до законодавчої заборони подальшої практики емісійного фінансування бюджету. На жаль, сьогодні Урядом робиться спроба ревізувати це рішення і повернутися до ідеї такого фінансування.

Водночас дійсно стан фінансування суспільно важливих програм з державного бюджету викликає тривогу. Так, наприклад, фінансування заходів Євро-2012, яке повинен був забезпечити Уряд за рахунок коштів Державного бюджету, фактично було зірване.

Для того, щоб підготовка до цього престижного міжнародного заходу була продовжена, я ініціював розробку спеціального механізму участі банків у фінансуванні програми Євро-2012, і необхідні кошти були ними надані.

Я вважаю це прикладом, як можна залучити для фінансування таких важливих проектів приватний ресурс, а не намагатися при перших ознаках труднощів вдаватися до емісії.

- Чи повинен Нацбанк здійснювати нагляд за комерційними банками і бути цілком незалежним? Чи, навпаки, цю функцію треба делегувати окремому державному органу, а Національний банк послабити у можливостях впливати на банки?


- Всі розмови щодо необхідності змінити систему нагляду обумовлені скоріше бажанням здобути політичний вплив хоча б на частину повноважень Національного банку (шляхом виведення з його складу структурного підрозділу банківського нагляду), ніж піклуванням про вдосконалення системи банківського нагляду.

Немає переконливих доказів, які б підтверджували вирішальний вплив принципу інституційної організації банківського нагляду на його ефективність.

Необхідно приділити більше уваги розвитку і вдосконаленню існуючої системи банківського нагляду (до яких відносяться впровадження Основних принципів ефективного банківського нагляду Базельського комітету, побудова системи корпоративного управління на європейських засадах, впровадження дієвих механізмів контролю за ризиками), ніж його інституційній перебудові.

- Чи вважаєте ви за необхідне регулювати відсоткові ставки у країні? Якщо так, чи потрібно налагодити постійне рефінансування комерційних банків Національним банком, щоб "запрацювала" облікова ставка? Чи, навпаки, ви за незалежність Нацбанку, який жодним чином не буде стимулювати зниження відсоткових ставок?

- Основне завдання, покладене на Національний банк України Конституцією - забезпечення стабільності національної валюти. І решта завдань, які ставляться перед Нацбанком, повинні відповідати його основній функції.

Нацбанк може і повинен впливати на вартість грошей в економіці, однак його вплив не є безмежним. Адже ринкова вартість грошей, яку визначає передусім номінальна ставка відсотка, залежить від інших факторів, на які Нацбанк може мати лише опосередкований вплив - бюджетної, фіскальної, інвестиційної політики Уряду, режиму валютного регулювання, що встановлюється законодавчо, ступеня довіри економічних суб'єктів до політики органів державної влади, девальваційних (інфляційних) очікувань.

У цих умовах треба чітко усвідомлювати, що банківський регулятор може здійснити, а що не може. Дивують заяви окремих політиків, а подекуди і економістів, що Нацбанк в умовах економічної кризи повинен, і більше того, у змозі забезпечити ставку кредитування на рівні 3-5 відсотків, і це при тому, що річний показник інфляції вимірюється двозначною цифрою.

Твердження про здатність Нацбанку за допомогою експансіоністської політики "залити" ринок дешевою гривнею є не зовсім коректними, адже розширення грошової бази повинно підкріплюватися товарною масою.

І як свідчить практика, обсяги гривні, не підкріплені товарним забезпеченням в умовах тотального падіння промислового виробництва, мають схильність потрапляти на валютний ринок, що зриває валютний курс і призводить до ще більшого підриву стабільності гривні через масову конвертацію населенням своїх заощаджень.

- Яким чином, на вашу думку, можна було б реально мінімізувати проблему "ошуканих вкладників"? Чи потрібно на це спрямувати кошти бюджету? Або, навпаки, треба визнати, що ці кошти у людей вкрадено, і змиритися з цим?

- Саме з метою захисту прав вкладників у державі створено Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. У той момент, як в Україні почала розгортатися фінансова криза, парламент підтримав внесений мною Закон, який зокрема передбачав збільшення суми такого гарантування до 150 тисяч гривень. Під цей обсяг підпадає майже 95% вкладників.

Цим Законом також передбачалося адекватне наповнення цього Фонду для того, щоб він міг витримати додатковий обсяг зобов'язань. Так, 25% всього перевищення доходів Національного банку над його кошторисними видатками мало спрямовуватися у цей Фонд. На жаль, ця норма була скасована Урядом під час прийняття рішення про емісійне фінансування державного бюджету в розмірі 9,8 мільярдів гривень.

Також цим законом було запроваджено можливість держави входити в капітал комерційних банків, що і було зроблено у випадку вже чотирьох системних банків. Цей механізм дозволяє виплачувати вклади громадян, хоча він і не позбавлений недоліків, що гальмують цей процес.

Повернення реальних джерел наповнення Фонду гарантування вкладів та удосконалення процесу входження держави до капіталу банків дозволить мінімізувати проблеми людей щодо повернення своїх заощаджень.

- Чи будете ви повертати внески вкладників Ощадбанку СРСР? Якщо ні, то як ви аргументуватимете вашу позицію перед виборцями? Якщо так, то коли, якими темпами та за рахунок чого? Чи підрахували ваші економісти інфляційні наслідки таких виплат?

- Проблема повернення цих внесків є дуже складною. І я з великою недовірою ставлюся до заяв окремих політиків щодо можливості її вирішення найближчим часом.

Я вважаю, що платити треба виходячи з фінансових можливостей бюджету, але виплатами повинні бути охоплені всі. Неприпустимою є ситуація, коли оголошують значні виплати, але встигають їх отримати лише ті, хто першим стояв у черзі.

Блок 3. Фондовий ринок

- В Україні є два варіанти розвитку фондового ринку. Перший передбачає сприяння торгівлі акціями українських компаній на закордонних біржах, другий - розвиток власного фондового ринку.

У першому випадку країна отримає швидкий приплив капіталу, але не буде ефективного інструменту інвестування для громадян України в акції українських компаній. У другому випадку країна отримає реальний приплив інвестицій тільки через кілька років.

Який варіант ви вважаєте найбільш перспективним і правильним для України?

- Наведені варіанти розвитку фондового ринку не виключають один одного.

Необхідно максимально залучати кошти вітчизняних інвесторів, створювати такі умови, так організовувати виробництво, щоб люди повірили в можливість отримувати прибутки на фондовому ринку, вкладали кошти у вітчизняну економіку та брали участь у її розвитку.

І такі ресурсі є. На сьогодні в готівковому обігу знаходиться біля 150 мільярдів гривень, частина з яких може бути використана як ресурс для інвестицій.

Водночас треба сприяти залученню іноземних інвестицій, використовувати їх на свою користь. Ми повинні формувати інвестиційні ресурси країни за рахунок усіх можливих джерел.

Отже в контексті нарощення інвестиційного потенціалу поряд з використанням внутрішніх ресурсів необхідно використовувати можливість виходу українських компаній і на міжнародний ринок капіталу.

Блок 4. Держрегулювання і податки


- Чи задоволені ви тим, як сьогодні функціонує система забезпечення антимонопольного законодавства і система захисту прав споживачів? Що саме і в які терміни ви будете намагатися змінити, коли прийдете до влади?

- Основною проблемою України у сфері захисту конкуренції є недотримання вимог закону. Антимонопольне законодавство України розроблено відповідно до вимог Європейського Союзу і відповідає кращим світовим зразкам.

Тому для поліпшення ситуації у цій сфері насамперед необхідно забезпечити належну діяльність АМКУ. Хочу нагадати, що сьогодні цей орган навіть немає керівника, який повинен призначатися парламентом за поданням Уряду.

Щодо чинної системи захисту прав споживачів, то вона є вкрай неефективною та не відповідає сучасним вимогам. Результатом цього є суттєві проблеми з якістю продукції та послуг, що заповнюють вітчизняний ринок.

Для їх вирішення насамперед необхідно запровадити систему ринкового нагляду з метою заміни перевірок усієї продукції на відповідність формальним вимогам стандартів на ризик-орієнтований контроль готової продукції, що пропонується на ринку, щодо її безпечності для споживача.

Відповідний законопроект "Про ринковий нагляд", який відповідає європейським вимогам, я вніс до Верховної Ради України у січні 2008 року. Проте до цього часу законопроект не розглянутий.

Не менш важливим завданням є реформування структури Держспоживстандарту України. Необхідним є розділення функцій технічного регулювання (розробка нормативної документації, здійснення метрологічного нагляду) та функцій ринкового нагляду і захисту прав споживачів.

Зосередження в одному органі функцій з розробки стандартів та контролю за їх дотриманням зумовлює очевидний конфлікт інтересів, тому діяльність цієї структури є вкрай неефективною.

- Чи буде реприватизація або націоналізація у випадку вашого приходу до влади? Назвіть об'єкти. Охарактеризуйте вашу програму приватизації.

- Моя позиція з цього питання є незмінною. Україна - правова держава, яка гарантує недоторканість приватної власності. Це право непорушне.

Тому масова націоналізація і реприватизація є неприпустимою. Якщо приватизація відбулася за законом, то власник має бути впевненим, що це рішення не переглядатиметься у майбутньому. Спірні питання щодо набуття власності мають вирішуватися лише у судовому порядку, а не політиками.

Разом з тим, всім слід пам'ятати, що нові власники мають у повному обсязі виконувати взяті на себе приватизаційні зобов'язання в першу чергу щодо дотримання соціальних стандартів працюючих, а держава - контролювати цей процес і жорстко реагувати на порушення.

Конче необхідним є вдосконалення приватизаційного законодавства, прийняття нової Державної програми приватизації. Приватизація стратегічних об'єктів та галузей має здійснюватись відповідно до затверджених у встановленому порядку програм розвитку таких галузей.

В цілому ж моє бачення приватизації повністю відповідає Концептуальним засадам забезпечення реалізації національних інтересів у сфері приватизації, затвердженим рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 15 лютого 2008 року.

- Наскільки виправданим є державне регулювання цін на продовольство, зокрема хліб? Чи не гальмує це розвиток АПК ? Якою на Ваш погляд повинна бути ціна на хліб ?


1. Ринковою - без державного регулювання, визначеного на основі попиту та пропозиції.

2. Низькою, шляхом становлення максимальних цін, за допомогою держрегулювання. Селяни недоотримають своїх можливих прибутків, але найбідніші верстви населення завжди зможуть купувати собі вдосталь цього продукту.

3. Високою, шляхом встановлення мінімальних цін. Хлібороби повинні отримувати достойну плату за свій головний продукт, а найбідніші верстви населення повинен підтримувати та дотувати бюджет, а не цілі галузі народного господарства.

- Нині система управління аграрною галуззю підмінена ручним регулюванням виконавчої влади. Встановлювати граничні рівні рентабельності борошна і хліба є хибною політикою.

За таких умов за рахунок села дотується вся країна, включаючи заможних громадян. Чому не обмежуються ціни на метал чи цемент? Чому тільки за рахунок агропромислового комплексу дотуються споживачі?

Сільському товаровиробнику, сільському господарю треба створити умови для продуктивної праці, сприяти його збагаченню, ліквідувати штучні чиновницькі перешкоди, які заважають чи обмежують його роботу.

Ефективний сільський виробник України - це господар, який здатен нагодувати не лише країну, але й стати впливовим гравцем на світовому ринку аграрної продукції.

Я засуджую політику, яка перетворює селян на заручників адміністративного управління з боку уряду. Ціни на хліб повинні бути ринковими і визначатись на основі попиту-пропозиції. Вільний розвиток сільського господарства - це потужний поштовх для всієї національної економіки.

Мною, ще у 2007 році, було видано Указ "Про деякі заходи щодо розвитку ринку зерна".

Цей Указ передбачає лібералізацію цін на продовольство одночасно із підвищенням рівня соціального захисту населення, особливо якщо мова йде про вразливі верстви.

Це і підвищення розміру гарантованого прожиткового мінімуму, і збільшення наборів продуктів харчування в натуральних показниках для розрахунку прожиткового мінімуму з метою більш повного задоволення фізіологічних потреб організму людини в продуктах харчування.

- Оцініть стан податкової системи України. Які податки слід скасувати, а які запровадити? Ставки яких податків варто знизити, а яких збільшити?

- Податкова система в Україні відзначається складністю та незрозумілістю; дорогим податковим адмініструванням; великими можливостями платників щодо ухилення від оподаткування поряд із невиконанням державою зобов'язань перед платниками податків.

Більш того, найближчі сусіди України, зокрема Росія, уже здійснили реформування податкової системи, і затягування змін у податковому законодавстві України може ускладнити конкуренцію українських товарів на ринках цих країн.

Тому податкова система України потребує докорінного реформування.

Мають бути скасовані податки, витрати на адміністрування яких є високими, а доходи - незначними. Це насамперед стосується низки неефективних місцевих податків.

Поетапно буде знижуватися рівень податкового навантаження на економіку, насамперед через зменшення ставки податку на прибуток підприємств та застосуванням механізмів, які стимулюватимуть переоснащення виробництва.

Забезпечення повнішої реалізації принципу соціальної справедливості в оподаткуванні повинно здійснюватися на основі запровадження податку на розкіш.

Податкова реформа буде проведена через прийняття Податкового кодексу, що створить єдине правове поле діяльності суб'єктів господарювання та стабільні фіскальні "правила гри" принаймні на середньострокову перспективу.

- Із кризою неможливо боротися лише підвищенням заробітних плат, пенсій, соціальних витрат - у багатьох країнах світу їх скорочують. Чи є у вашій програмі заходи, які знизять доходи населення або іншим чином тимчасово заморозять або знизять доходи окремих категорій громадян заради боротьби з кризою?

- Таких заходів у моїй передвиборчій програмі немає. Слід зважати на те, що кожен четвертий громадянин перебуває за межею бідності, а на зарплату спрямовується лише 7 копійок з кожної одержаної від реалізованої продукції гривні.

Бідність населення країни гальмує її економічний розвиток, потребує значних соціальних видатків і породжує в суспільстві патерналістські настрої. Вона провокує низький платоспроможний попит у населення та виникнення загроз соціальних конфліктів.

Тож необхідна зміна структури виробничих витрат з метою підвищення в них частки оплати праці, зокрема шляхом зниження ресурсо- та енергоємності виробництва, підвищення продуктивності праці, забезпечення додержання виконавчою владою та суб'єктами господарювання соціальних стандартів.

- Як боротися з тіньовою економікою? Причини її існування - це "відкати", хабарі, необхідність фінансувати передвиборчі кампанії. Назвіть який-небудь справді дієвий оригінальний спосіб боротьби з "тінню".

- "Відкати", хабарі є наслідком корупції. Мною ще в 2006 році в порядку законодавчої ініціативи було подано 3 законопроекти щодо протидії корупції, які в червні поточного року нарешті були прийняті парламентом.

Щодо необхідності фінансування виборчих кампаній, слід зазначити, що вона існує в будь-якому демократичному суспільстві. Таке фінансування має здійснюватися прозоро.

Схильність нинішнього Уряду до адміністративних методів управління економікою, невиконання регуляторного законодавства (адміністративне регулювання цін, збір податків наперед, ігнорування вимог законодавства щодо видачі дозволів, державного контролю за суб'єктами підприємництва та ін.) призвели до зростання обсягів тіньової економіки.

За умов обвального економічного спаду (спад ВВП у ІІІ кварталі - -15,9%), обсяги тіньової економіки (за оцінкою Мінекономіки) з початку поточного року зросли на 8 відсоткових пунктів.

Я послідовно відстоював курс на відокремлення влади від бізнесу, створення умов, за яких у легальній економіці працювати було б вигідніше, ніж у тіньовій (коли покарання за тіньову бізнесову діяльність є невідворотним, а умови її легальної діяльності - привабливими для господарюючих суб'єктів).

В цьому напрямі можна було б досягти більшого, якби деструктивні зміни до Конституції не розбалансували державний механізм.

Вважаю, що для радикальних зрушень у протидії тіньовій економіці головним є не стільки пошук нових оригінальних способів боротьби з нею (хоча не виключаю його), скільки наполегливе продовження згаданого курсу.

Для цього потрібна міцна правова основа, чітка система державного управління. Своє бачення такої системи я виклав у запропонованому мною проекті змін до Конституції України. Після його всенародного обговорення я домагатимуся здійснення таких змін.

- Пільги "з'їдають" бюджет, часто фактично не надаються, наприклад - безкоштовна медицина. Як ви ставитися до монетизації пільг?

- На даний час право на пільги має більше 19 мільйонів громадян України, це майже кожен другий громадянин.

За експертними оцінками забезпечення виплат всіх