Розпочалась подача документів ще на кілька посад до рибоохоронного патруля Азовського басейнового управління | Департаментом екології та природних ресурсів Херсонської обласної державної адміністрації оголошено конкурс | Ветерани АТО отримають ліки безкоштовно | Учасникам бойових дій держава гарантує право на безоплатне санаторно-курортне лікування | Служба за контрактом – шлях до розбудови боєздатної армії | МЗС рекомендує громадянам України утриматися від відвідання Російської Федерації | В Херсоне работает анонимная консультация для больных наркоманией |
     
Еще
 
Эксклюзивный комментарий

Блоги
Афиша

Дивись Українське


Дивись Українське
Щонеділі о 20:00














Google+



Білоруський гастарбайтер в Україні: "У вас хоч і хабарі, але заробити легше"
Ми звикли до того, що наші співгромадяни масово працюють за кордоном – в країнах ЄС, у Росії, навіть у Азії. Однак є й такі, що їдуть в Україну працювати з інших держав. Це свідчить про те, що у нас ще не найгірше. Принаймні, краще, ніж у низці країн Африки, В’єтнамі, Китаї чи Молдові, які постачають до нас основну масу гастарбайтерів. Але невже у нас краще, ніж у Білорусі?

Білоруських заробітчан в Україні досліджував: Богдан МАЛИНОВСЬКИЙ

Переважній більшості наших співвітчизників таке й на думку не спадає. Вони щиро вважають нашого північного сусіда таким соціалістичним раєм, де люди живуть заможно, а держава дає всім житло і роботу, де влада чесна і дбає про людей, а економіка стабільна і не знає криз.

Але знаходяться ті, хто звідти їде працювати в Україну. Один з представників цієї, чесно зізнаємося, малочисленної громади білоруських заробітчан в Україні – наш співрозмовник Сашко.

Зазначимо відразу: Олександр – не опозиційний активіст і не націонал-патріот. Він ніколи не брав участі в політичному житті, білоруську мову взагалі знає не дуже добре – його сім’я, як і практично всі мешканці великих міст, спілкується російською.

Сім’ї в Україні він теж не має, а батьки живуть у Білорусі.




Цього року він остаточно «спалив мости» на батьківщину: придбав перше в житті житло – однокімнатну квартиру в «хрущовці» на Чоколівці. «Я стояв на життєвому роздоріжжі напередодні Нового 2008 року, коли їздив на тиждень до батьків у Могилів. – згадує Сашко. – До того часу ми разом з батьком-бізнесменом зібрали суму, якої вистачило б на придбання 2-кімнатної квартири у центрі Могилева.

В Києві цих грошей тоді не вистачило б навіть на найскромніше житло - це згодом завдяки кризі за них вдалося придбати квартиру, та ще й не в найгіршому районі. Тож і промайнула думка: а, може, купити двокімнатну квартиру в найкращому районі рідного міста, знайти гарненьку білорусочку, і зажити спокійним життям, а не таким божевільним, як у Києві. Але за тиждень я ще раз оцінив обстановку і зробив однозначний вибір на користь України».

У Києві він уже 10 років. Увесь цей час він жив у гуртожитках, знімав квартиру вскладчину з напарником. І працював, шукав додаткові підробітки. Зараз Сашко, маючи економічну освіту і працюючи в комерційній структурі та потроху викладаючи в вузі, заробляє 5000 гривень. До кризи в нього виходило від 1000 до 2500 доларів.

В Білорусі теж можна заробити такі гроші, але можливостей для цього набагато менше, ніж тут.

Молодий чоловік, який серед білоруських знайомих Сашка влаштувався найкраще, заробляє 1500 доларів в іноземній компанії. Звісно, не в Могилеві – в Мінську.

Є іноземні компанії і в Могилеві, але там до такого рівня зарплат далеко. Та й іноземних компаній в Білорусі дуже мало.

Місцевих приватних компаній теж усе менше. «Мій знайомий у Могилеві недавно закрив магазин, - розповідає Сашко. – Не через кризу – через усе зростаючий пресинг держави на приватний бізнес».

Щороку з’являються нові нормативні акти, які ускладнюють життя підприємцям. Сашко знає про це не з чуток – його батько займається бізнесом.

Уряд постійно ускладнює життя підприємцям - і тут, але порівняно з Білоруссю, за словами Олександра, умови для бізнесу в Україні досить сприятливі.

«В Україні принаймні можна дати хабара і вирішити свої проблеми. Більшість претензій контролюючих органів зумовлені саме цим – просто хочуть, щоб «дали на лапу», - пояснює він. – В Білорусі хабарем не відкупишся. Хіба що, коли відповідний чиновник – твій добрий знайомий або просто знайомий і має доброго знайомого, який поручиться за те, що ти – дуже надійна людина».

Білоруські чиновники дуже бояться брати хабарі: за ними слідкує відразу кілька контролюючих органів, які заразом слідкують один за одним – міліція, прокуратура, КДБ, комітет народного контролю. Тож їм нічого не залишається, як робити все по закону.

І якщо у нас, як зауважив Сашко, приймаючи ті чи інші закони, депутати залишають певні лазівки, щоб ними могли скористатися і їхні підприємства, то в Білорусі влада ставить за мету вирішити економічні проблеми держави і її підприємств за рахунок приватного бізнесу.

«Навіть спрощена система оподаткування в Білорусі значно складніша і більш морочлива для підприємців, ніж в Україні», - додає він.

Великий білоруський бізнес тамтешня система змушує виконувати ледь не всі її забаганки. Приватні банки зараз знаходяться під загрозою банкрутства через те, що влада свого часу змусила їх кредитувати державні підприємства.

Досить часто влада змушує приватні підприємства брати шефство над колгоспами-радгоспами, прямо як у радянські часи. До речі, директор одного з підприємств за рік вивів підшефний радгосп на беззбитковий рівень..., примусово закодувавши чоловіче населення колгоспу від пияцтва.

«Бухають там гірше, ніж в Україні, - розповідає мій співрозмовник. – Народи начебто братські, а менталітет інший».

Тому для більшості сучасної білоруської молоді одна дорога – на державні підприємства, які складають основу економіки північного сусіда. Або токарем-фрезерувальником, або економістом-менеджером.

А на таких підприємствах, як висловився Сашко, все стабільно, але все дебільно. Не можуть бути державні підприємства такими ж ефективними, як приватні. Відповідно, не можуть і забезпечувати співробітникам відповідний рівень зарплатні.

Особливо зараз. «Криза вдарила по Білорусі не менше, ніж по Україні, - розповідає Сашко. – У Могилеві все стоїть, лише текстильні підприємства ще працюють – їм суттєво допомагають давальницькі схеми».




Інакше й бути не могло, після того, як внаслідок кризи обвалився російський ринок, на який припадало три чверті білоруського експорту.

Статистика фіксує незначне зростання безробіття, але практично всі працюючі виходять на роботу на скорочений день або 3-4 дні на тиждень.

Та й цей час багато хто, як у радянські часи, точить ляси за робочим столом, ходить раз за разом на перекури – роботи мало, а директорам поставили завдання зберегти колективи і не підвищувати безробіття в країні.

Тож, згадуючи свою ідею повернутися в рідне місто, Сашко зауважує: заробляв би зараз на держпідприємстві доларів 250-300.

Це при тому, що ціни на продукти в Могилеві нітрохи не нижчі за київські.

Про «ліваки» не смів би й думати: в країні тотального контролю їх можуть собі дозволити лише ті, в кого ну дуже хороші зв’язки.

В бюджетній сфері – не краще. Насамперед тому, що різниця між зарплатнею одного й того ж фахівця у столиці і в менших містах на бюджетних підприємствах така ж разюча, як і на інших. Наприклад, учитель у Могилеві заробляє близько 200 доларів, а в Чаусах, маленькому містечку неподалік Могилева, - 50-60.

У кого справді висока зарплатня, так це у силовиків. Наприклад, міліціонер у Мінську заробляє 800 доларів, і це без «ліваків». Сашко розповідає, що саме працівники міліції, прокуратури, КДБ у Білорусі можуть собі дозволити «ліваки» - адже це вони «пасуть» наркоторгівлю, проституцію, контрабанду.

Непоганими доходами можуть похвалитися пенсіонери, причому незалежно від того, де вони живуть – у столиці чи в невеличкому селі. Батько Сашка, наприклад, має пенсію 150 доларів, таку саму або трохи нижчу (від 100 доларів) отримує більшість.

Звісно, білоруська молодь не хоче миритися з таким життям. Сашкові земляки-однолітки намагаються влаштуватися в Мінську. Молодь з маленьких містечок і сіл – тим більше. Але і в білоруській столиці не так багато можливостей влаштуватися в приватній структурі. Тож багато хто їде за кордон. Переважно – до Москви.

«В російській столиці влаштувалися приблизно половина моїх однокашників з вузу», - розповідає Сашко. Хто не може влаштуватися там у комерційній структурі, іде на будівництво. «В Москві білоруських «шабашників» багато, як і українських. – продовжує мій співрозмовник. – Там цінують заробітчан з моєї батьківщини».

Свій вибір Києва, не Москви Сашко пояснює тим, що в тут у нього - троюрідний брат, який в Україні живе з народження. А старший брат - на батьківщині, працює разом з батьком, скоріше за все, готується успадкувати батьків бізнес.

Рвуться молоді білоруси і в Європу. Але це дуже складно. Причому, не так через візові обмеження заможних країн, як через... перепони з боку білоруської влади.

Щоб виїхати з Білорусі до країни ЄС чи Північної Америки, потрібен дозвіл білоруської влади. При цьому чіткого переліку причин, з яких виїзд можуть заборонити, не існує.

«Одну дівчину погодилися взяти на навчання до США, прислали підтвердження, відкрили американську візу, але вона нікуди не поїхала – її не випустили з Білорусі. Чому? Тому що. Ніяких пояснень», - розповідає Сашко про свою знайому.

Чому ж тоді Білорусь має імідж такого собі соціалістичного раю? Мій співрозмовник вважає, що завдяки дисциплінованій чиновницькій системі. Така система вміє навести зовнішній лиск: Сашко розповідає, що прибрані вулиці помічаєш одразу після перетину кордону, а в Мінську надворі чистіше, ніж у Будапешті.

Системі вдалося створити органи тотального і взаємного стеження, які можуть відслідкувати і придушити будь-яке порушення закону – як опозиційних проявів, так і проявів корупції. Щоправда, корупція виживає за умов глибокої конспірації або покровительства з боку чиновників високого рангу чи силових органів.

Системі вдається придушувати розвиток підприємництва і перешкоджати появу прошарку багатих і дуже багатих. Однак система не дає талановитим молодим людям перспектив для розвитку. Тому все більше молодих білорусів шукають ці перспективи деінде – в Москві, країнах ЄС і Північної Америки і навіть у Києві.

Зона. орг




Не нравится: 0, нравится: 0.


 Комментариев: 0  ::  Дата: 16 декабря 2009   ::  Посмотрели: 1599  







Добавить комментарий
Ваше Имя:
Ваш E-Mail: (необязательно)

Код:
Включите эту картинку для отображения кода безопасности
обновить если не виден код
Введите код:


 (Ctrl + Enter)
Интервью

Група Світового Банку сприяє впровадженню індексного страхування в Україні


На цих та інших моментах під час семінару докладно зупинявся старший спеціаліст із фінансів, провідний експерт з індексного страхування Групи Світового Банку Шадрек Мапфумо.

Подробнее



Катерина ЛЕВЧЕНКО: «Міжнародне право розглядає сексуальне насильство під час війни як військовий злочин»


Торік на Національну «гарячу лінію» з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та ґендерної дискримінації, що діє при ГО «Ла Страда-Україна», надійшло 38 292 дзвінка.

Подробнее



Олександр Слобожан: «Спроможні громади – сильна держава»


Виконавчий директор Асоціації міст України Олександр Слобожан прокоментував результати виборів та дав оцінку перспективам формування об’єднаних територіальних громад.

Подробнее




Опрос
За какую партию