Розпочалась подача документів ще на кілька посад до рибоохоронного патруля Азовського басейнового управління | Департаментом екології та природних ресурсів Херсонської обласної державної адміністрації оголошено конкурс | Ветерани АТО отримають ліки безкоштовно | Учасникам бойових дій держава гарантує право на безоплатне санаторно-курортне лікування | Служба за контрактом – шлях до розбудови боєздатної армії | МЗС рекомендує громадянам України утриматися від відвідання Російської Федерації | В Херсоне работает анонимная консультация для больных наркоманией |
     
Еще
 
Эксклюзивный комментарий

Блоги
Афиша

Дивись Українське


Дивись Українське
Щонеділі о 20:00














Google+



Державна інформаційна політика як інструмент побудови політичної нації в Україні
Процес становлення української державності за останні 18 років характеризувався цілою низкою бар’єрів та перепон, котрі, на жаль, не дають змогу сьогодні говорити про завершеність процесу державного та національного становлення в Україні. Незважаючи на величезні можливості України, її соціально-економічний потенціал, наша держава, поки не може знайти своє місце на міжнародній арені та реалізувати себе як суверенну, демократичну, соціальну та правову державу.


Поглиблюючись в політичний аналіз, ми можемо побачити цілий спектр об’єктивний і суб’єктивних причин з цього приводу, однак, однією з центральний в даному випадку є відсутність внутрішньої політичної єдності в суспільстві, яка так і не сформувалася за останні 18 років.


Україна – надзвичайно складна з соціокультурної точки зору держава, котра характеризується багатоетнічністю, різним рівнем національної самоідентифікації, поляризованим історичним минулим. Подібна ситуація склалася під впливом багатьох століть відсутності власної держава, котра і має брати на себе одну з головних функцій – консолідації суспільства.


Знову ж таки, торкаючись проблем сучасного стану України, ми не можемо не апелювати до дезорієнтації сучасного українця, відсутності єдиної державної концепції, викликаної низькою якістю державної політики під постійним стимулюванням політичного протистояння.


Безумовно, відсутність єдності у владі генерує і сегментацію суспільства, однак, в той самий час діюча еліта теж, в свою чергу генерується легітимізацією з боку суспільства, бо саме воно (суспільство) дає мандат владі на реалізацію подібної політики.

З цієї позиції, ми можемо виокремити два можливі шляхи виходу з подібного кола проблем: або шляхом реалізації державної інформаційної політики, умовно кажучи, кооперації владних ресурсів, задля консолідації суспільства, або шляхом самоорганізації самого суспільства, котре має взяти на себе цю функцію, моделюючи громадянську ініціативу.

Виходячи з специфіки нашої проблематики, в даній роботі доцільніше розглянути перший сценарій, виходячи з його технологічності, концептуальності та вищого рівня актуальності.


Отже, при виконанні державою подібної функції варто зрозуміти основну мету подібної діяльності. Її можна сформулювати на ґрунті актуальності побудови в Україні єдиної політично нації, що є невід’ємним атрибутом будь-якої європейської держави. Однак, в даному контексті, варто з’ясувати що являє собою політична нації і які її переваги.


Термін «політична нація» можна окреслити як особливу якість самоідентифікації суспільства, як єдиної соціально – політичної системи з єдиним спектром цінностей, згуртованим на ідеї спільного майбутнього і спільних інтересів. Умовно кажучи, політична нація уособлює собою максимально консолідоване суспільство і передбачає подібну організацію не на етнічно-національному,а не громадянському ґрунті, який може зм’якшити рівень протиріч та потенційної ворожості окремих верств суспільства.


При орієнтації на шлях побудови політичної нації, держава має розробити довготривалу та максимально продуману стратегію, котра дала б змогу адекватно формувати громадську думку та поетапно рухатися до солідарності між різними соціокультурними та економічними центрами, котрі є в Україні.


Головним інструментах в руках держави, в даному випадку, виступає державна інформаційна політика, в руках котрої і знаходиться арсенал комунікацій між владою та суспільством.
Державна інформаційна політика – сукупність заходів та методів держави, направлених на отримання, використання та поширення інформації.


З чисто адміністративно точки зору, може здатися, що подібний інструмент в руках держави є могутнім засобом для маніпуляції, однак, на справді це не так. Привільніше сказати, що така загроза може статися, але після оптимізації цього механізму, бо зараз, на жаль, ми можемо констатувати, що роль держави в інформаційних потоках або скоротилася до мінімуму, або ж примітивно комерційно зорієнтувалась.Відповідно, головним завданням перш за все, має стати оптимізація механізму державної інформаційної політики, для того, щоб вона мала ресурс для виконання своїх подальших функцій.


Перед тим, як характеризувати комплекс заходів для цієї оптимізації, варто повернутися до безпосередньо до тих соціальних проблем, котрі ми повинні вирішувати, і відповідно до них, налагодити механізми взаємодії між владою та суспільством. Серед них найбільш гострими є:

• Відсутність соціальної єдності та нормальної взаємодії між різними соціальними спільнотам, як на мікро, так і на макрорівні. Соціальна солідарність та взаємоповага має стати головним об’єднуючим фактором на державному рівні.

• Низький рівень громадської ідентифікації за схемою «я українець», пов’язаний з цілою низкою економічних проблем, що стимулюють громадянина до бодай духовної ідентифікації з іншим державним об’єднанням чи етносом, на тлі національних чи історичних коренів.

• Масова зневага до держави, що матеріалізується в зневажливе ставлення до державних установ, низьким рівнем довіри до органів влади та небажанням адекватно сприймати більшість державних рішень.

• Мала кооперація між різними етносами, котрі будують взаємодії за принципами автономних, а не спільних інтересів. Відсутність окрім національної приналежності ще і політичної до держави з боку громадян України, що мають різні етнічні корені.

• Різний комплекс уявлень про майбутнє країни і власне місце в цьому процесі.

Подібний комплекс проблем є найбільш актуальним на сьогоднішній день, а його вирішення впритул поставить Україну до створення політичної нації та суспільної єдності.


Щодо державної інформаційної політики як інструмента досягнення цієї мети, варто окреслити основні напрямки діяльності щодо побудови дієвого механізму взаємодії влади з суспільством. Його утворюють:

1. Формування незалежної інформаційної системи, котра б не залежала від комерційних інтересів та уособлювала б громадську думку. Стимулювання державного фінансування та кредитування нових медійних проектів.

2. Відновити державне фінансування ЗМІ, для підвищення офіційної присутності держави в медіа-просторі.

3. Сформувати нормативно-правову базу, щодо діяльності ЗМІ на основі міжнародного досвіду.

4. Створити сприятливі податкові умови для розвитку молодих видань закласти підґрунтя для появи суспільного телебачення.

5. Проводити активну діяльність для циркуляції в ЗМІ концептуальних і стратегічних тем, пов’язаних з виконанням державного курсу, суспільної солідарності, налагодження діалогу за схемою «влада – ЗМІ - суспільство».

6. Проведення державної політики на базі досягнень, пріоритетів, об’єднуючих чинників, спільних інтересів, які торкаються кожного громадянина в окремості і країни в цілому.

7. Організувати суспільні обговорення нагальних проблем в ЗМІ, «круглих» столів, громадських слухань, результатом який має бути формування спільної з державою стратегії вирішення нагальних проблем. Зробити подібні процедури максимально публічними і прозорими.

8. Ввести гідне представництво соціальної реклами на телебаченні.


Подібні заходи мають стати початком для широкомасштабної державної інформаційної політики, яка б виокремила суспільний інтерес з інтересу комерційного і перетворила ЗМІ не тільки на канал комунікації, але і на справді «четверту владу», і на індикатор громадської думку.


Однак подібна діяльність, як і будь-яка загальнодержавна кампанія, має свій комплекс ризиків, котрі безумовно потрібно враховувати перед її експлуатацією.


Найбільший ризик, безумовно, полягає в кордонах втручання держави в суспільне життя і меж державного контролі, котрі можуть обернутися появою тоталітарних методів управління. Відповідно до цієї позиції, держава має надзвичайно обережно використовувати адміністративні методи і орієнтуватися не на метод примусу та формування жорстких підконтрольних умов, а на діалог з суспільством та на баланс. Роль держави має бути спрямована на побудову єдності, а не на нав’язування або односторонній тиск. Наявність зворотного зв’язку має стати в цьому питанні головним індикатором ефективності подібного процесу.


Наступним кроком після побудови політичної нації має стати формування єдиної національної ідеї, яка має враховувати виключно об’єднуючі компоненти, спрямованні на досягнення добробуту всіх верств населення. Ми маємо відходити від політики прийняття виключно однієї системи цінностей і орієнтуватися на національні інтереси.


Варто розуміти, що державна інформаційна політика, спрямована на об’єднання суспільства, відкриває величезний обрій можливостей для Україні, яка виступатиме вже принципово новим суб’єктом на міжнародній арені і нарешті зможе в повній мірі реалізувати свій соціально-економічний потенціал, бо тільки єдність країни навколо спільної мети та високий рівень громадянської свідомості є запорукою соціальної злагоди та державного прогресу.

Хайвей



 Комментариев: 0  ::  Дата: 2 апреля 2010   ::  Посмотрели: 1149  






Добавить комментарий
Ваше Имя:
Ваш E-Mail: (необязательно)

Код:
Включите эту картинку для отображения кода безопасности
обновить если не виден код
Введите код:


 (Ctrl + Enter)
Интервью

Група Світового Банку сприяє впровадженню індексного страхування в Україні


На цих та інших моментах під час семінару докладно зупинявся старший спеціаліст із фінансів, провідний експерт з індексного страхування Групи Світового Банку Шадрек Мапфумо.

Подробнее



Катерина ЛЕВЧЕНКО: «Міжнародне право розглядає сексуальне насильство під час війни як військовий злочин»


Торік на Національну «гарячу лінію» з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та ґендерної дискримінації, що діє при ГО «Ла Страда-Україна», надійшло 38 292 дзвінка.

Подробнее



Олександр Слобожан: «Спроможні громади – сильна держава»


Виконавчий директор Асоціації міст України Олександр Слобожан прокоментував результати виборів та дав оцінку перспективам формування об’єднаних територіальних громад.

Подробнее




Опрос
За какую партию вы проголосуете на местных выборах осенью 2015 года?

ПР
Оппозиционный блок
КПУ
НФ
Самопоміч
БПП-Солидарность
Радикальная партия Олега Ляшко
ВО Свобода
ВО Батькивщина
Правый сектор
УКРОП