Розпочалась подача документів ще на кілька посад до рибоохоронного патруля Азовського басейнового управління | Департаментом екології та природних ресурсів Херсонської обласної державної адміністрації оголошено конкурс | Ветерани АТО отримають ліки безкоштовно | Учасникам бойових дій держава гарантує право на безоплатне санаторно-курортне лікування | Служба за контрактом – шлях до розбудови боєздатної армії | МЗС рекомендує громадянам України утриматися від відвідання Російської Федерації | В Херсоне работает анонимная консультация для больных наркоманией |
     
Еще
 
Эксклюзивный комментарий

Блоги
Афиша

Дивись Українське


Дивись Українське
Щонеділі о 20:00














Google+



Феномен Тігіпка: прецедент негативного голосування чи наближення довгоочікуваних змін?
Сергій Тігіпко: боротьба Тимошенко і Януковича за його феномен

Справжньою несподіванкою першого туру виборів п’ятого президента України став успіх Сергія Тігіпка. На фоні в цілому прогнозованих результатів голосування це основний факт, який заслуговує особливої уваги.

З роками український виборець почав миритися з думкою про вибори без вибору, тоді як народні обранці звикли у виборах не перемагати, а не програвати. Політологи схильні пояснювати такий стан справ відсутністю сформованої політичної культури та грамотності серед виборців та політиків, що не дозволяє встановити загальнообов’язкові стандарти, які так необхідні в умовах перехідних процесів. За результатами попередніх президентських виборів окреслилась певна тенденція двоблокового, а після конфронтації Ющенка і Тимошенко, двопартійного електорального поля.

За принципом „третій зайвий” Партія регіонів та БЮТ звели народовладдя в Україні до дихотомічної форми, при загрозі та на захист якої вони об’єднують свої зусилля. Тут напрошується певна візуальна подібність з виборчою системою США, що сформувалась історично. На відмінну від українських реалій, специфіка безальтернативної американської демократії є результатом часто спадкових електоральних симпатій, в основі яких лежать ідеологічно-світоглядні розбіжності. У випадку псевдоальтернативності українських виборів, доцільно говорити про передумови негативного голосування, джерелами якого виступає політична корупція, корпоративна змова та політичний популізм. Хоча говорити про тандемократію по-українськи не має підстав, проте певні передумови для цього існують. Разом з тим, з досвіду виборчого процесу в Україні, та й з історії загалом, можна відзначити іншу його особливість – влада в Україні завжди погана.

Саме тому на фоні надмірно великої, часто технологічно змодельованої, кількості претендентів, збанкрутілій партії влади чи кандидату від влади протиставляються різноманітні передвиборчі проекти „третьої сили”. Вони користуються особливою популярністю, оскільки саме з ними пов’язують зміни на краще. Джерелами їхніх політичних дивідендів є опозиційність та альтернативна наявним політична платформа, а електоральну базу формують „вільні радикали”, які розчарувалися або виступають проти діючої влади.

Така критична маса виборців завжди існує, проте ще більша кількість тих, що сумнівається. А тому їхній успіх залежить від вміння мобілізації суспільства. Причина того, що „треті сили”, а разом з ними довго очікуванні зміни, жодного разу так і не прийшли до влади Юрій Шведа схильний пояснювати так званим „стокгольмським синдромом” -феноменом, коли жертва починає звикати і навіть симпатизувати своєму кривднику.„

Причини такої неординарної поведінки пояснюються насамперед панічним страхом перед новим. Надто часто усе нове, яке траплялося у нашій політичній історії, а особливо за новітньої доби - було для пересічних українців зі знаком мінус.Тому поряд з природнім бажанням змінити життя на краще, підсвідомо спрацьовує страх, що зміни лише ускладнять життя. Саме тут, мабуть, і слід шукати основну причину стокгольмського синдрому на українському ґрунті”.

Ще до старту виборчої кампанії видавалося, що інтригу боротьби за президентський пост втрачено. Після того, як рейтинг чинного президента Віктора Ющенка опустився до рівня статистичної похибки у Віктора Януковича та Юлії Тимошенко гідних конкурентів не залишилося. Приховуючи справжній критичний стан економіки, прем’єр-міністру вдалося уникнути долі свого колишнього соратника лише завдяки своїм особистим якостям та адміністративному ресурсу (втратила один мільйон виборців в порівнянні з парламентськими виборами 2007). Опозиційність її основного конкурента дозволила йому зберегти та розширити своє електоральне поле (на 600 тис. голосів більше в порівнянні з 2007).

Вибори, що відбувалися в умовах економічної кризи, так і не зуміли уникнути кризових явищ у виборчому процесі. В цілому вони запам’ятаються використанням вже звичних для українського виборця чорних технологій, війною компроматів та політичним популізмом, що значно занизило і так не високий рівень довіри громадян до органів державної влади. Як засвідчили вибори 17 січня 2010 року, спричинена цими обставинами маргіналізація українського суспільства, відобразилась не лише у низькій явці виборців (2010 - близько 67%, 2004 – 77%, 1999 - 70%), але й зростанні запиту на так звані „треті сили”, які сумарно набрали трохи більше 20% голосів. Мова йде про кандидатури Арсенія Яценюка, Анатолія Гриценка, частково Олега Тягнибока та феноменом Тігіпка.Коли ми вживаємо цей термін, то маємо на увазі: 1) надзвичайно переконливий результат кандидата в Президенти Сергія Тігіпка, 2) успіх якого складно спрогнозувати та реалізувати в рамках короткострокового політичного проекту, 3) що може виступити збірним образом успішності змагання в сегменті „третьої сили”, 4) прикладом мобілізації електорату, який розчарувався в наявних альтернативах, 5) стати загальноукраїнським кандидатом з найбільш рівномірними показниками підтримки по усій країні та 5) стати симптом та викликом для наявної партійної та виборчої системи (в даному випадку України). Успіх Сергія Тігіпка є безперечно спонтанним, проте аж ніяк не випадковим. Якщо говорити спрощено, то він з’явився в потрібному місці і в потрібний час.

Та в розгорнутому вигляді феномен Тігіпка не має сенсу, якщо розглядати його поза контекстом конкретної виборчої кампанії та історичного моменту, співвідношенням з конкурентами в спільному електоральному сегменті та основними фаворитами виборчих перегонів.

Стверджувати, що Сергій Тігіпко „темна конячка” в переддень голосування було б помилковим. Безперечно таким його можна було б вважати на старті виборчої кампанії після довгої відсутності в політиці. До певного моменту його з легковажністю називали технічним кандидатом то Віктора Януковича, то Юлії Тимошенко, тоді як вони самі відмовлялися помічати в ньому свого конкурента, за чим, я переконаний, зараз шкодують. Власне кажучи несподіваним стало не так його третє місце, як неочікуваний та більш ніж переконливий рівень підтримки (3,2 млн. голосів).

За результатами останнього соціологічного дослідження, яке 29 грудня оприлюднив Фонд „Демократичні ініціативи”, за Тігіпка було готові відати свій голос 9% виборців. Поряд із Яценюком він продемонстрував найкращі показник зростання свого рейтингу, та на відмінну від свого конкурента до самих виборів нарощував його лише у висхідному напрямку. Буквально за місяць він обійшов Ющенка та Яценюка і навіть тоді не усі були схильні довіряти соціології. І для цього, як тоді видавалося, були об’єктивні підстави. Динаміка від 0% до 13% за три місяці суперечить поширеній в політичній технології думці, що для розкрути нового чи довго відсутнього проекту та іміджу необхідно не менше як пів року.

Скоріш за все Тігіпко й справді набрав би не більше 2% голосів, якщо б не ряд обставин. По-перше, йому вдало обіграна на власну користь ситуація із великою кількістю розчарованих громадян, яка в певний період передвиборчої боротьби сягнула позначки у 15% і як результат велика схильність до форм негативного голосування. Абсентеїзм, протестне голосування, голосування не „за” конкретного кандидата, а „проти” іншого чи голосування за „менше зло” (на що безперечно розраховуватиме Юлія Тимошенко під час повторного голосування) яскравий тому приклад. По-друге, це правильно побудована передвиборча кампанія. На відмінно від інших кандидатів першої п’ятірки, які займалися переважно антирекламою та контрагітацією, Сергій Тігіпко зайняв прагматичну, конструктивну та помірковано-опозиційну позицію. Як успішний в минулому банкір він зробив ставку на економічний блок, в основі якого була закладена формула „економіка проти політики”.

Він не вступав у словесні перепалки з іншими кандидатами: у чому йому підіграла відмова опонентів сприймати його як конкурента, що позбавляла необхідності використання проти нього компромату, дискредитації та провокацій. Тігіпко уникав політичного популізму та при можливості обходив одвічно конфліктні для українського суспільства питання, – ОУН-УПА, НАТО, мови, церкви тощо – які, на його думку, не на часі і зосередив свою увагу на необхідності здійсненні реформ. Завдяки цьому йому вдалося сформувати образ „антикризового менеджера” і „сильного ліберала”, з розрахунку на що і задумувався його імідж. По-третє, сприятливе конкурентне середовище. З однієї сторони, як ми вже відзначали, Тігіпко був позбавлений необхідності відбивати нападки зі сторони фаворитів виборчих перегонів. З іншої сторони, його конкуренти в сегменті „третьої сили” – Яценюк, Гриценко і Тягнибок – були надмірно реакційними та радикальними, зосередивши свої зусилля на викриття недоліків діючої системи.

Що стосується Арсенія Яценюка, то це образно кажучи відображення Сергія Тігіпка у кривому дзеркалі. Йому вдалося встановити своєрідний антирекорд поточної виборчих перегонів, адже розгубити 16% рейтингу (з 23% до 7%) за п’ять місяців ще треба „постаратися”. Це приклад того, чого слід уникати у передвиборчій боротьбі і що могло б гіпотетично спіткати Тігіпка, в разі фальстарту та використання психодилічної агітаційної продукції. Достеменно можна сказати, що переможцем в цьому сегменті міг бути лише один. Арсеній Яценюк занадто випередив Сергія Тігіпка, і хто зна, можливо, за інших обставин ми б сьогодні говорили про „феномен Яценюка”. Разом з тим, хотілося б одразу попередити ототожнення „третьої сили” із молодістю та новим обличчям в політиці.

Дуже часто ці три означення справді йдуть поряд і формують образ нової генерації. Та у випадку із Сергієм Тігіпком робити це буде помилкою. Це далеко не нова людина в українській політиці, кар’єрний ріст якої відбувався протягом усієї історії розвитку незалежності України. У своїх 50 років він встиг побувати віце-прем’єр-міністром з питань економічної реформи (1997, уряд П.Лазаренка), віце-прем’єр-міністром з питань економіки (1997-1999, уряд В.Пустовойтенка), міністром економіки (1999, уряд В.Ющенка), народним депутатом (2000, 2002), головою Національного банку України (2002-2004). Натомість в поточній виборчій боротьбі у Тігіпка було чимало нових і молодих конкурентів, які не зуміли виправдати одвічних сподівань, що покладають на нову генерацію.


Та не виграти вибори, це ще далеко не означає їх програти. Потенціал, який отримав Тігіпко за підсумками першого туру голосування, в умовах формування парламентської коаліції звикли називати „золотою акцією” - така кількість голосів, яка здатна забезпечити його союзнику перемогу. Він вибув з виборчої гонки, проте з певністю можна стверджувати, що він до останнього залишатиметься у виборчій боротьбі. Разом із Яценюком, Литвином і Симоненком електоральний здобуток Тігіпка виступатиме предметом політичних переговорів та торгів як з Віктором Януковичем, так із Юлією Тимошенко.

На даний час жодний із кандидатів другого ешалону офіційно не заявили своєї підтримки під час повторного голосування, тоді як Сергій Тігіпко та Арсеній Яценюк поспішили задекларували свій нейтралітет. Це розумна вичікувальна позиція, яка залишає широкі можливості для маневрів. Разом з тим не можна забувати про специфіку посередницького характеру статусу кандидата (між виборцем і бажаним президентством), в якого відсутня сліпа послідовність зворотного зв’язку з власним електоратом. Заклик підтримати якогось із кандидатів або не підтримувати жодного сам по собі ще нічого не означає, адже для виборця це всього лиш на всього орієнтир в умовах нового вибору.

Про таку закономірність значною мірою справедливо говорити стосовно кандидата із стабільною електоральною підтримкою, що буде самообманом у випадку із непередбачуваним феноменальним успіхом. Потрібно розуміти, що на відміну від встановлення результатів голосування, на результат вибору постійно впливають психологічні та соціальні фактори, і не так часто розумова діяльність. А тому в даному випадку говорити про виборчу арифметику було б неправильно і недалекоглядно. Феномен Тігіпка є прикладом саме такого порядку. Здобувши фактично рівномірну підтримку у всіх регіонах, Сергій Тігіпко зміг би значно підсилити електоральні позиції кожного з обох кандидатів під час повторного голосування. За припущеннями окремих соціологів, в разі підтримки Тимошенко відійшло б 44% і 70% голосів виборців Тігіпка і Яценюка, тоді як Януковичу дісталося б 54% і 30% відповідно. Проте це в теорії, а на практиці треба домовлятися.

Обов’язково це потрібно робити чинному прем’єр-міністру, якому необхідно щонайменше надолужити 10% розрив із своїм конкурентом. Розуміючи це Тимошенко вже встигла запропонувати Сергієві Тігіпко посаду прем’єр-міністра та половину складу уряду в „ім’я порятункуУкраїни”. Він на разі відмовився і для пояснення цього хотілося б навести слова Сергія Лещенка: „Причини очевидні - навіть отримавши гарантії прем’єрства, без власної фракції у парламенті він стає іграшкою в руках нового президента. Враховуючи, що новий прем’єр буде змушений іти на непопулярні кроки - скорочення бюджету, підвищення цін на газ для населення - Тігіпко розуміє, що може „згоріти”, не долетівши до сонця.Тому для зміцнення власного успіху Тігіпку потрібні дострокові вибори Верховної Ради, на які може погодитися тільки Янукович, але не Тимошенко.

З іншого боку, не все просто у стосунках Тігіпка з донецькими. Багато з них не можуть пробачити йому втечу зі штабу після початку помаранчевої революції. Крім того, у Тігіпка конфліктна історія стосунків з Рінатом Ахметовим та його партнером по проектам в нерухомості Леонідом Юрушевим, коли вони билися за контроль над Кременчуцьким сталеплавильним заводом”.

Очевидно, що не усе тут так просто. Незважаючи на те з ким Сергій Тігіпко вестиме переговори, йому не слід забувати, що на разі він торгується не голосами, а лише маркою „всенародного кандидата” та власного „феномену”. Разом з тим слід пам’ятати гіркий досвід Арсенія Яценюка, підтримка якого здулася задовго до виборів. Феєрично здобуті 13% голосів, це голоси, які на разі йому не належать. А тому цілком виправданим було б збереження нейтралітету, зосередивши свої зусилля на формуванні дієвої команди Можливо це відбуватиметься на базі СПУ, яка проходить процедуру ребрендінгу, після того як йому вдалося дійти певних домовленостей з Олександром Морозом. Не виключається можливість участі Тігіпка в уряді після обрання президента або братиме участь у виборах мера Києва.

Він зазначав, що „здійснивши реформи в Києві, можна буде довести, що аналогічні перетворення можуть бути реалізовані й у масштабах країни”.Такий собі своєрідний пілотний проект. Саме вибори до органів місцевого самоврядування можуть стати репетицією для підтвердження не випадковості свого результату на парламентських виборах. На разі ми не можемо дати однозначну відповідь на питання, яке ми винесли у заголовок статті, оскільки це залежатиме від подальших кроків Сергія Тігіпка. Проте феномен Тігіпка це безумовно прецедент негативного голосування та успішно реалізований проект „третьої сили”, про продуктивність якого ми дізнаємось не раніше, аніж він покаже себе у владі.



 Комментариев: 1  ::  Дата: 22 января 2010   ::  Посмотрели: 1144  




Комментарий написал(a) Beznazvy. Опубликованно: 27 января 2010 23:04 в новости


Группа: Гости
Новостей: 0
Комментариев: 0
ICQ: --
Хто автор?



Добавить комментарий
Ваше Имя:
Ваш E-Mail: (необязательно)

Код:
Включите эту картинку для отображения кода безопасности
обновить если не виден код
Введите код:


 (Ctrl + Enter)
Интервью

Група Світового Банку сприяє впровадженню індексного страхування в Україні


На цих та інших моментах під час семінару докладно зупинявся старший спеціаліст із фінансів, провідний експерт з індексного страхування Групи Світового Банку Шадрек Мапфумо.

Подробнее



Катерина ЛЕВЧЕНКО: «Міжнародне право розглядає сексуальне насильство під час війни як військовий злочин»


Торік на Національну «гарячу лінію» з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та ґендерної дискримінації, що діє при ГО «Ла Страда-Україна», надійшло 38 292 дзвінка.

Подробнее



Олександр Слобожан: «Спроможні громади – сильна держава»


Виконавчий директор Асоціації міст України Олександр Слобожан прокоментував результати виборів та дав оцінку перспективам формування об’єднаних територіальних громад.

Подробнее




Опрос
За какую партию вы проголосуете на местных выборах осенью 2015 года?

ПР
Оппозиционный блок
КПУ
НФ
Самопоміч
БПП-Солидарность
Радикальная партия Олега Ляшко
ВО Свобода
ВО Батькивщина
Правый сектор
УКРОП





Информер

Погода



Курс валют




PressUA.com - свіжа преса он-лайн


Реклама




Херсонский ТОП Украина онлайн
Copyright © 2009-2017 pravda.ks.ua; pravda.kherson.ua
Перша безкоштовна інтернет-газета Херсона
Всі права застережено. Матеріали видання захищено авторським правом.
Електронна адреса видання: taras@pravda.ks.ua
Дизайн: ихайлов Микита.
Редакція інтернет видання "Херсонська правда" ГО "Асоціація блоггерів "Новамедіа"